Виписка з публікації для планування маршруту.
ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОТУРИСТИЧНОГО
ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕРИ КНЯГИНЯ
(Ужанський національний природний парк)
О. Шевчук, Д. Кричевська, Г. Карпишин, В. Палюх
Повний текст: http://www.lnu.edu.ua/faculty/geography/Publik/Period/visn/34/Shevchuk.pdf
Львівський національний університет імені Івана Франка
Печера Княгиня розташована близько до словацько-українського кордону на
пригребеневому південно-східному схилі хребта Стінка на північному-сході
найдовшого в парку скелястого пасма (довжина близько 1,5 км, висота 15–40 м) на
висоті близько 1 000 м н. р. м. Найповніший науковий опис печери є в довіднику
“Геологические памятники Украины”, за яким вона утворилася внаслідок “вилуго-
вування брил карбонатних порід у піщанисто-глинистому фліші крейдового віку” та
належить до печер “шахтного типу”.
Важливі відомості про печеру наведено у статті словацького спелеолога Яна Дукара
“Псевдокарстова печера Княгиня на кордоні Словаччини і України”. Автор зазначив,
що ця печера раніше мала два входи. Сьогодні головний і єдиний вхід (завширшки 2 м і
заввишки 4 м) до неї є на українській стороні, а зі словацького боку вхід забетонували .
За даними Я. Дукара, загальна довжина печери становить близько 60 м. Від входу з
українського боку головний “прохідний” коридор простягається на відстань до 20 м і
закінчується вузькою тріщиною. Автор наводить також відомості про наявність трьох
бічних галерей, головного залу та каміна заввишки приблизно 12 м.
У 1892 р. Княгиню відвідав відомий французький письменник Юліуш Верне. Ме-
тою його подорожі було місце падіння 1868 р. княгинянського метеорита, що сталося
недалеко від печери. Ця подорож описана в романі “Таємниче місто в Карпатах”, де
Верне згадав і печеру (моє доповнення: можливо Жуль Верн - "Замок в Карпатах"). У старих письмових документах та в усних легендах згадано, що
в печері жили і переховували своє добро грабіжники, тому інша її назва – Розбійницька
Місцеве населення розповідає про різні таємничі явища у печері Княгиня, а також
повідомили , що печера має вихід на словацьку сторону, але в ній провадили підривні роботи (очевидно, щоб закрити цей прохід);
Побутують легенди про підземний кам’яний міст над проваллям, таємниче печерне озеро
, “дихання печери” (йдеться про зимовий період: вихід з порожнини
повітря, теплішого ніж на поверхні, створює ефект “дихання”).
Аналіз геологічної карти цього регіону Українських Карпат засвідчує, що печера
Княгиня розташована в межах ставнянської світи палеогенового віку (еоцен) . Ця
світа має вигляд грубого флішу, в складі якого нерівномірно чергуються масивні й
грубоваті пісковики (0,4–0,8 до 8–13 м). Зафіксовано сильну слюдистість порід.
У липні 2006 р. під час переддипломної практики студентів-геоморфологів печеру
Княгиня досліджено та описано.
Вхід у печеру має трапецієподібну форму (ширина його вгорі становить 1,92 м,
унизу – 1,5 м, а висота – 0,62–0,7 м), розташований під коренем явора . За 10 м
нижче по схилу є невеликий отвір 0,2×0,15 м. За рухом повітряних мас біля цього
отвору і за його розташуванням можна зробити висновок, що отвір веде у підземну
порожнину. Розміри головного входу не дають змогу зайти у печеру в повний зріст, але
сам вхідний коридор має висоту 2,0 м за ширини 1,2–2,5 м. Частину вхідного коридору
перекриває велика брила, тому прохідна ширина зменшується до 1,2–1,58 м. Довжина
ходу південь–південь–захід–північ–північ–схід становить 3,91 м, висота посередині
збільшується (див. рис. 2, 1–2), бо є великий комин близько 3,2 м заввишки (видима
висота). Далі хід завдовжки 2,8 м різко звертає на схід (див. рис. 2, 2), ширина його
збільшується до 2,0 м, а висота зменшується до 0,63 м. Поступово хід розширюється до
2,27 м, а висота збільшується до 1,65 м.
Рис. 1. Схематичний переріз входу до печери Княгиня: 1 – видимий переріз; 2 – прихо-
вана частина (складено О. Шевчук).
Вхідний коридор закінчується досить великим залом (починається від місця 3),
центральна частина якого зайнята великою брилою, що заповнює весь простір аж до
стелі, залишаючи невеликі проходи навколо себе. Частина брили відокремлена від стелі
й утворює нахилену до найдовшого коридора площину. Найдовший коридор почи-
нається різким двометровим зниженням дна (перепад висот між місцем 3 і 4), прямує
на північний схід і завершується тупиком з пухким матеріалом обвально-осипного
походження , у разі розкопування якого можливе продовження ходу. Інші
ходи значно менші за довжиною і висотою. У місці 6 вгору веде щілиноподібний хід з
прохідною довжиною 2,2 м, далі він дуже звужується. Також від місця 3 у напрямі на
південь–південний захід униз веде щілиноподібний хід завдовжки 2 м, який закін-
чується залом підвального (низького) поверху (місце 7) розміром 2,0×4,5 м і висотою
близько 2 м. За розташуванням цього залу можна припустити, що отвір на поверхні
веде саме до нього.
Отже, печеру можна умовно розділити на три поверхи: основний (найбільша части-
на порожнин загальною довжиною близько 29 м), другий (зайнятий переважно ко-
минами, які детально не досліджено, та двометровим щілиноподібним ходом з місця 6)
і підвальний (нижній зал з отвором на поверхню – місця 7 і 8). Сумарна виміряна дов-
жина печерних коридорів становить близько 36 м.
Рис. 2. Картосхема печери Княгиня: А – тверда порода; B – брили; C – підземні порожни-
ни; 1 – головний вхід; 2 – різкий поворот вхідного коридора; 3 – початок великого залу; 4 – поча-
ток найдовшого ходу; 5 – тупик з можливим продовженням; 6 – початок щілин другого поверху;
7 – другий зал підвального поверху (точних розмірів не визначено); 8 – отвір, що виходить на
поверхню (складено О. Шевчук).
Про псевдокарстове походження печери свідчать рівневі полиці на її стінах, які
утворилися внаслідок розмивання гірських порід підземними водами, що мали тут різні
рівні у різні періоди. Вторинними утвореннями у печері є брили різного розміру і
форм. Дно вкрите осадовими відкладами обвально-осипного та намивного походження.
Стіни печери мокрі, вкриті водяною плівкою та краплями води. Це є ознакою високого
рівня вологості в порожнині.
Велика кількість коминів і щілиноподібних звужень ходів є добрими умовами для
зимівлі кажанів. Під час дослідження слідів перебування кажанів у печері не виявлено,
проте там перебували інші представники печерної фауни – слимаки і павуки роду Meta.
Доступ до печери ускладнено, оскільки вона розташована у прикордонній смузі
(між Україною і Словаччиною). Тому для її відвідування необхідно отримати дозвіл
прикордонних служб. Крім того, розміри печери не дають змоги перебувати там
великій групі відвідувачів одночасно. Оптимальним є одночасне перебування п’яти-
шести дорослих осіб або не більше десяти дітей. Печера не обводнена, тому немає
потреби одягати спеціальний гідрокостюм, достатньо звичайного комбінезона або
іншого спецодягу. Також відвідувачам непотрібна спеціальна підготовка.
Отже, наразі печера не підготовлена до приймання відвідувачів – немає повної
інформації про неї, не обладнаний доступ до входу, нема вказівників тощо. Передусім
Княгиня потребує проведення ґрунтовних наукових досліджень.
Відвідування печери можна привязати і до екотуристичного маршруту “До місця падіння Княгинянського метеорита”.
Сьогодні ж відвідування печери можливе лише невеликими групами за наявності досвідченого
провідника (бажано, працівника Ужанського НПП) та дозволу на відвідування
території від прикордонних служб.
_______________
ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОТУРИСТИЧНОГО
ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕРИ КНЯГИНЯ
(Ужанський національний природний парк)
О. Шевчук, Д. Кричевська, Г. Карпишин, В. Палюх
Повний текст: http://www.lnu.edu.ua/faculty/geography/Publik/Period/visn/34/Shevchuk.pdf
Львівський національний університет імені Івана Франка
Печера Княгиня розташована близько до словацько-українського кордону на
пригребеневому південно-східному схилі хребта Стінка на північному-сході
найдовшого в парку скелястого пасма (довжина близько 1,5 км, висота 15–40 м) на
висоті близько 1 000 м н. р. м. Найповніший науковий опис печери є в довіднику
“Геологические памятники Украины”, за яким вона утворилася внаслідок “вилуго-
вування брил карбонатних порід у піщанисто-глинистому фліші крейдового віку” та
належить до печер “шахтного типу”.
Важливі відомості про печеру наведено у статті словацького спелеолога Яна Дукара
“Псевдокарстова печера Княгиня на кордоні Словаччини і України”. Автор зазначив,
що ця печера раніше мала два входи. Сьогодні головний і єдиний вхід (завширшки 2 м і
заввишки 4 м) до неї є на українській стороні, а зі словацького боку вхід забетонували .
За даними Я. Дукара, загальна довжина печери становить близько 60 м. Від входу з
українського боку головний “прохідний” коридор простягається на відстань до 20 м і
закінчується вузькою тріщиною. Автор наводить також відомості про наявність трьох
бічних галерей, головного залу та каміна заввишки приблизно 12 м.
У 1892 р. Княгиню відвідав відомий французький письменник Юліуш Верне. Ме-
тою його подорожі було місце падіння 1868 р. княгинянського метеорита, що сталося
недалеко від печери. Ця подорож описана в романі “Таємниче місто в Карпатах”, де
Верне згадав і печеру (моє доповнення: можливо Жуль Верн - "Замок в Карпатах"). У старих письмових документах та в усних легендах згадано, що
в печері жили і переховували своє добро грабіжники, тому інша її назва – Розбійницька
Місцеве населення розповідає про різні таємничі явища у печері Княгиня, а також
повідомили , що печера має вихід на словацьку сторону, але в ній провадили підривні роботи (очевидно, щоб закрити цей прохід);
Побутують легенди про підземний кам’яний міст над проваллям, таємниче печерне озеро
, “дихання печери” (йдеться про зимовий період: вихід з порожнини
повітря, теплішого ніж на поверхні, створює ефект “дихання”).
Аналіз геологічної карти цього регіону Українських Карпат засвідчує, що печера
Княгиня розташована в межах ставнянської світи палеогенового віку (еоцен) . Ця
світа має вигляд грубого флішу, в складі якого нерівномірно чергуються масивні й
грубоваті пісковики (0,4–0,8 до 8–13 м). Зафіксовано сильну слюдистість порід.
У липні 2006 р. під час переддипломної практики студентів-геоморфологів печеру
Княгиня досліджено та описано.
Вхід у печеру має трапецієподібну форму (ширина його вгорі становить 1,92 м,
унизу – 1,5 м, а висота – 0,62–0,7 м), розташований під коренем явора . За 10 м
нижче по схилу є невеликий отвір 0,2×0,15 м. За рухом повітряних мас біля цього
отвору і за його розташуванням можна зробити висновок, що отвір веде у підземну
порожнину. Розміри головного входу не дають змогу зайти у печеру в повний зріст, але
сам вхідний коридор має висоту 2,0 м за ширини 1,2–2,5 м. Частину вхідного коридору
перекриває велика брила, тому прохідна ширина зменшується до 1,2–1,58 м. Довжина
ходу південь–південь–захід–північ–північ–схід становить 3,91 м, висота посередині
збільшується (див. рис. 2, 1–2), бо є великий комин близько 3,2 м заввишки (видима
висота). Далі хід завдовжки 2,8 м різко звертає на схід (див. рис. 2, 2), ширина його
збільшується до 2,0 м, а висота зменшується до 0,63 м. Поступово хід розширюється до
2,27 м, а висота збільшується до 1,65 м.
вана частина (складено О. Шевчук).
Вхідний коридор закінчується досить великим залом (починається від місця 3),
центральна частина якого зайнята великою брилою, що заповнює весь простір аж до
стелі, залишаючи невеликі проходи навколо себе. Частина брили відокремлена від стелі
й утворює нахилену до найдовшого коридора площину. Найдовший коридор почи-
нається різким двометровим зниженням дна (перепад висот між місцем 3 і 4), прямує
на північний схід і завершується тупиком з пухким матеріалом обвально-осипного
походження , у разі розкопування якого можливе продовження ходу. Інші
ходи значно менші за довжиною і висотою. У місці 6 вгору веде щілиноподібний хід з
прохідною довжиною 2,2 м, далі він дуже звужується. Також від місця 3 у напрямі на
південь–південний захід униз веде щілиноподібний хід завдовжки 2 м, який закін-
чується залом підвального (низького) поверху (місце 7) розміром 2,0×4,5 м і висотою
близько 2 м. За розташуванням цього залу можна припустити, що отвір на поверхні
веде саме до нього.
Отже, печеру можна умовно розділити на три поверхи: основний (найбільша части-
на порожнин загальною довжиною близько 29 м), другий (зайнятий переважно ко-
минами, які детально не досліджено, та двометровим щілиноподібним ходом з місця 6)
і підвальний (нижній зал з отвором на поверхню – місця 7 і 8). Сумарна виміряна дов-
жина печерних коридорів становить близько 36 м.
Рис. 2. Картосхема печери Княгиня: А – тверда порода; B – брили; C – підземні порожни-
ни; 1 – головний вхід; 2 – різкий поворот вхідного коридора; 3 – початок великого залу; 4 – поча-
ток найдовшого ходу; 5 – тупик з можливим продовженням; 6 – початок щілин другого поверху;
7 – другий зал підвального поверху (точних розмірів не визначено); 8 – отвір, що виходить на
поверхню (складено О. Шевчук).
Про псевдокарстове походження печери свідчать рівневі полиці на її стінах, які
утворилися внаслідок розмивання гірських порід підземними водами, що мали тут різні
рівні у різні періоди. Вторинними утвореннями у печері є брили різного розміру і
форм. Дно вкрите осадовими відкладами обвально-осипного та намивного походження.
Стіни печери мокрі, вкриті водяною плівкою та краплями води. Це є ознакою високого
рівня вологості в порожнині.
Велика кількість коминів і щілиноподібних звужень ходів є добрими умовами для
зимівлі кажанів. Під час дослідження слідів перебування кажанів у печері не виявлено,
проте там перебували інші представники печерної фауни – слимаки і павуки роду Meta.
Доступ до печери ускладнено, оскільки вона розташована у прикордонній смузі
(між Україною і Словаччиною). Тому для її відвідування необхідно отримати дозвіл
прикордонних служб. Крім того, розміри печери не дають змоги перебувати там
великій групі відвідувачів одночасно. Оптимальним є одночасне перебування п’яти-
шести дорослих осіб або не більше десяти дітей. Печера не обводнена, тому немає
потреби одягати спеціальний гідрокостюм, достатньо звичайного комбінезона або
іншого спецодягу. Також відвідувачам непотрібна спеціальна підготовка.
Отже, наразі печера не підготовлена до приймання відвідувачів – немає повної
інформації про неї, не обладнаний доступ до входу, нема вказівників тощо. Передусім
Княгиня потребує проведення ґрунтовних наукових досліджень.
Відвідування печери можна привязати і до екотуристичного маршруту “До місця падіння Княгинянського метеорита”.
Сьогодні ж відвідування печери можливе лише невеликими групами за наявності досвідченого
провідника (бажано, працівника Ужанського НПП) та дозволу на відвідування
території від прикордонних служб.
_______________
Немає коментарів:
Дописати коментар